Бувають миті – зоряні й безцінні,

Мов поцілунки сяючих ночей.
Їх крила пахнуть золотом осіннім,
Солодким медом диких орхідей.
Бувають миті – кришталево тихі.
Мов хвилі річки в відблисках зеніту.
Бувають - повні відчаю і лиха,
Сумних очей - солоних самоцвітів.
Є світлі миті зустрічі й прощання,
Їх зорі квітнуть на руїнах серця.
І пахнуть поцілунками кохання,
Яке, вогнем в гарячих жилах ллється.
Є миті, які серця не залишать,
Здійснивши в ньому зоряний політ.
Палкі й німі, мов грозове затишшя,
Перед грозою спогадів і сліз.
Терпкі, бувають, ніби кров калини,
Духмяні - наче спогади весни.
Одні - гіркі, немов вино з полину,
Солодкі - інші, мов травневі сни.
Їх ніжний подих, мов життєві хвилі,
Цілує серця теплі береги.
Приносить зорі на небесних крилах,
Ллючи чуттєве сяйво навкруги.
© Діана Гальченко "Миті"