ВІСТІ З СВАЛЯВЩИНИ (Газета Свалявської, Неліпинської та Полянської громад) №5 (8846) Субота, 29 січня 2022 року

Василь Шетеля – молодший:ОДНА ЦІЛЬ, ДО ЯКОЇ ЙТИМУ ВСЕ СВОЄ ЖИТТЯ – БУТИ ГІДНОЮ ЛЮДИНОЮ
Постать Василя Юрійовича Шетелі широко відома не лише на Закарпатті та Свалявщині зокрема, але й далеко за їх межами. Діяльність голови громадської організації «Правозахист-Україна», члена Національної спілки журналістів України та шеф-редактора Закарпатської обласної газети «Правозахист громади», який, до слова, вболіває й за рівноправ’я у суспільстві осіб з інвалідністю, викликає щиру повагу й захоплення.Так, у вересні 2021 року громадському діячеві було присвоєно високе звання «Почесний громадянин міста Сваляви». Та попри вагому кількість кар’єрних та життєвих здобутків головним своїм досягненням Василь Юрійович вважає сина, також Василя (люб’язно називає його Васько), вихованням якого займався чи не змалку.Здебільшого через соціальну мережу Facebook за життям цих двох свалявців активно спостерігають не лише мешканці нашого міста Сваляви, Закарпатської області, а й інших регіонів України та закордону, і, всі, як один відзначають дивовижну їхню схожість.А втім, вже скоро Шетеля- молодший може дати фору знаменитому татові. Юнак не лише був учасником численних «круглих столів» та правових нарад за участі батька-журналіста з активною громадською позицією, а й сам відзначився у Всеукраїнському конкурсі «Мої права-моє життя», що проводився за ініціативи Міністерства юстиції України. Школяр виявився настільки обізнаним у галузі права, що його навіть запрошували до проведення відкритих лекторій у загальноосвітніх закладах середньої освіти нашого краю, а на регіональному телебаченні з цього приводу зняли кілька інформаційних сюжетів. Але для Василя-молодшого таке «позапланове» навантаження було тільки на втіху. До речі, він являється членом громадської організації «Правозахист-Україна», яку очолює його батько Василь Шетеля-старший.Який факт промовисто свідчить, що до свого батька юнак подібний не тільки зовнішньо, чому пріоритетом наш головний герой вважає здобуття освіти в Україні та ким мріє стати у майбутньому, - ми довідалися із перших уст:
Кореспондентка: У 2018 році ти взяв участь у Всеукраїнському конкурсі «Мої права-моє життя», і навіть «засвітився на регіональному телебаченні. Що спонукала тебе до цього кроку?
Відповідь: Проект видався мені цікавим, оскільки розглядав його не тільки як можливість продемонструвати вже набуті знання, збагатитися новою інформацією щодо того, які закони регулюють соціальні відносини дорослого та підростаючого покоління у правовому полі, а й передусім задля отримання об’єктивної оцінки з боку представників Міністерства юстиції України. Потішно, що мої старання оцінили й навіть запропонували провести кілька лекцій для ровесників й старших за віком хлопців та дівчат.
Кореспондентка: Про що розповідав учням школи?
Відповідь: Найчастіше говорили про булінг, бо, на превеликий жаль, ця проблема дуже актуальна, не лише у світі, а й в українських реаліях зокрема. Тією чи іншою мірою спостерігається вона у всіх навчальних закладах – від дошкільних й загальноосвітніх, до пофесійно-технічних та навіть вищих закладів. Особливо гостро це негативне соціальне явище почало проявляти себе з розвитком соціальних мереж та каналів на зразок TikTok, Like чи You Tube. Хоча, слід віддати належне й тому, що за останні рік-два модератори цих компаній стали уважніше стежити за публікаціями, і уживають максимум зусиль для недопущення поширення подібного контенту. Під час лекцій я неодноразово запитував у аудиторії «У чому, на вашу думку, полягає феномен виникнення булінгу?», і майже завжди чув однакові відповіді: «Бажання «хайпанути», або ж, простими словами кажучи, бути популярним з будь-яку ціну. Хоча приємно вразив мене й той факт, що абсолютно всі, із ким спілкувався, одностайно погодилися з тим, що боулінг – це зло.Окрім того обговорювали й Конвенцію ООН про права дитини та норми трудового законодавства України, що регулюють використання дитячої праці. Це питання завжди викликало жваве обговорення, адже школярі ніколи не проти офіційно підзаробити під час літніх канікул. Ознайомив учнів з їх фундаментальними правами, передбаченими Конституцією України, іншими законодавчими актами та їхніми обов’язками. Також слухачам роз’яснював особливості кримінальної й адміністративної відповідальності неповнолітніх, обговорено ситуації про суспільну небезпечність протиправних вчинків і злочинів, скоєних неповнолітніми. Окремо акцентував: за скоєний злочин підлітком до 14 років, відповідальність несуть батьки. А неповнолітній, якому виповнилося 14 років, - відповідальність несе особисто він сам і може потрапити за грати. Як мені стало відомо, що таке трапляється досить часто, до того ж подібних випадків є чимало як у нашій Свалявщині, так і на теренах всього Закарпаття.
Кореспондентка: А сам переживав прояви боулінгу з боку однокласників чи однолітків?
Відповідь: Скажу так: були певні спроби так би мовити задіти за «живе». Однак, відверто «боулінгом» у повному розумінні цього слова я б такі випадки не називав. Траплялося таке всього кілька разів, та й то скоріше через нерозуміння факту образи й негативізму, аніж умисного приниження особистості. Хтось колись сказав, інший дорікнув, але в такій ситуації я зміг за себе відстояти. Скажу більше, згодом деякі ровесники за таку свою поведінку навіть вибачилися і стали мені добрими друзями.
Кореспондентка: Які стосунки з мамою?
Відповідь: З нею не спілкуємося. Ми з татом живемо у двох вже вісім років, він мені замінив і маму. Кажучи відверто, для мене батько є найкращим прикладом для наслідування, і справа не стільки у його активній громадській позиції, скільки у моральній стійкості. Тато не тільки не побоявся взяти на себе відповідальність за моє життя, але й знаходить сили для того, аби допомагати іншим людям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Тож з чистим серцем можу сказати: мій батько – герой.
Кореспондентка: Маєш якісь захоплення?
Відповідь: Звісно. Захоплююся воркатутом. Щоправда секцій не відвідую, а фізичний свій стан удосконалюю, здебільшого завдяки відео заняттям з інтернет-мереж. І хоча було трохи важко «приходити в форму», та старання таки принесли результат – я став іншим, аніж був, скажімо років з п’ять тому. Відповідь була б неповною, якщо б не згадати й про те, що ми з татом приймали участь в обласному турнірі з армспорту, який проходив у готельному комплексі «Єгер» в грудні 2021 року (смт Воловець, Закарпатської області). Я зайняв перше місце з армреслінгу серед юніорів до 23 років, хоча мені виповнилося 23 грудня тільки 17 років, а тато друге місце у ваговій категорії +65 кілограмів серед чоловіків. Але на тата все ж схожий (сміється,-авт.).
Кореспондентка: Звідки знаєш?
Відповідь: Знайшов фотографію юного батька у одному із архівних альбомів. Схожі – що є, то є. І до цієї констатації ставлюся цілком нормально, тим більше, що мені архівний знімок юного Василя Шетелі-старшого видався доволі миловидним.
Кореспондентка: Слава Василя Шетелі-старшого ніяк не заважає?
Відповідь: Ні. Чого б це мала мені заважати? Так, мій батько людина публічна, але не настільки, як до прикладу принц Гаррі чи Остап Ступка. Це такі люди, здогадуюсь, пораз втомлюються від ореолу публічності, а за нами обома папараці не бігають (сміється,-авт.). У тата своє життя, а у мене – своє.
Кореспондентка: Які плани на майбутнє?
Відповідь: Мрію здобути освіту фахівця з Міжнародного права. У Києві, Львові, чи Ужгороді – не важливо. Цю практику можна отримувати закордоном, а здобувати освіту потрібно вдома. Благо, рівень знань, які можна отримати у нашій державі далеко не найгірший у світі, а якраз навпаки – здобувачі освіти в Україні за рівнем своїх знань можуть скласти гідну конкуренцію престижним американським чи європейським вищим закладам. Тому для мене принципово бути студентом саме української альма-матер.
Кореспондентка: Тобто у майбутньому хочеш відстоювати права України у Міжнародних судах?
Відповідь: Усвідомлюю, що не всі ті юнаки й дівчата, які здобули чи здобувають відповідні знання з Міжнародної юриспруденції на 100% працюватимуть саме у цій царині, втім, можливості такої не виключаю.
Кореспондентка: Якщо дозволити собі трохи пофантазувати і, так би мовити, зробити стрибок у майбутнє, то ким, на твою думку, буде Василь Васильович Шетеля через два десятки років?
Відповідь: Фахівцем з Міжнародного права, а ще, можливо, директором одного з вітчизняних металургійних заводів. Чому так? Бо вважаю українську металургію досить перспективною з економічної точки зору галуззю. Можливо зараз це трохи ефемерно та в історії відомі такі випадки, коли одна людина може цілком успішно реалізувати себе у кількох іпостасях, так само, як скажімо, Почесний громадянин Сваляви, Заслужений лікар України та Заслужений діяч культури України, світлої пам’яті - свалявець Мирослав Степанович Чайковський. Ну, і якщо вже дозволити собі пофантазувати, то для початку – Міжнародне право, а згодом металургійний бізнес, частину прибутку від якого скеровуватиму на покращення добробуту своїх земляків. Непрописну істину – пам’ятати про своє коріння, ще ніхто не відміняв.Та яким би не було моє професійне майбутнє, все ж є одна ціль, до якої йтиму все своє життя, і описати її можна кількома словами: «Бути гідною людиною».
Кореспондентка: Щиро бажаємо успіхів!
Відповідь: Дякую.
Інтерв’ю взяла: кореспондентка газети «Вісті з Свалявщини»