А мати діток винесла на дах,

Бо вже й горище хвилі підтопили.
І б'ється крик згорьований, мов птах,
У стелю неба, й падає безсило.
— Не бійтесь, рідні! — Мати пригорта
Діток до себе, щоб міцніш тримати.
В безодню впала неба висота,
І дикі води змили всі загати.
Дірявлять небо шпичаки стовпів.
Пливуть верхи дерев і рідні стріхи.
Лелека важко так з гнізда злетів —
Його пташат безкрилих вбило лихо.
Змиває некерована вода
Життя, будинки, і шляхи, й могили...
Будь проклята на всі віки, орда,
За те, що ти квітучий край згубила!
І закипає справедлива лють —
Її сповна пізнає рать ворожа,
І мури світового зла впадуть!
Ми вистоїм! Здолаєм! Переможем!
Бо мати діток винесла на дах,
Рятуючи від темних вод малечу.
Кружляє над розливом білий птах,
Несе надію на крилі лелечім.
Анна Хвост
#Анна_Хвост