СПАСІННЯ

(життєва історія)
В буковинських Топорівцях сім'я проживала,
А в ній донечка-красуня Йванка виростала.
Надзвичайну в ній красу люди споглядали.
І Іванку-дівчину ще Вонцею звали.
Між сусідами криниця на межі була,
Давня, зі старим цебринням*, стара і гнила.
Якось тетонька** Маринька до сусідів йшла,
І почувши крик з криниці, швидко підійшла.
Заглянула й второпіла - кофтинка спливала.
А там дівчина Іванка голосно кричала:
"Порятуйте! Порятуйте! Витягніть мене!"
І чіпляється, й хапає, й руками гребе.
Тетка швидко ланц*** в колодязь спритно опускає,
І сусідів, своїм криком, на поміч скликає.
Ланц той рвався та Іванка, як могла, тримала,
А Марунька й іще жінка її витягали.
Діти з страхом голосили, плакали, кричали,
Як з криниці їх сестричку півживу дістали.
Вся тряслася і замерзла, ледве говорила,
Як в воді тій опинилась - не повідомИла.
І чому у той колодязь Іванка упала?
Чи спіткнулась, чи думАла, а чи не гадала?
Це ніхто не знав й не знає, лише думки мають,
І історію спасіння довго пам'ятають
Слава Богу! Витягли дівчину з криниці,
Видно, склались на спасіння в небі зоряниці.
На Андрія піп молитву над Вонцев читав,
Щоби страх, який зазнала, безслідно пропав.
Два місяці бідна Йванка в село не ходила,
Не виходила із дому і в хаті сиділа.
Щоби люди не питали й не надокучали,
Поглядами, допитами душу не раняли.
За Іванку у селі бесіда гуляла,
Та Марунька дівчину завжди захищала.
Бо добряча була Вонця тепла, душа щира,
Файна вродов, роботяща, мила й співчутлива.
Згодом вона вийшла заміж, близнят народила,
І у злагоді життя, з сім'єю, прожила.
І безмежно Вонця вдячна тетці за спасіння,
Видно, було на життя Боже провидіння.
*цебриння - надбудова над криницею.
**тетонька - тітонька,
***ланц- цеп.
с. Нижні Станівці, Буковина Ніна Яцько(Люлька)