Васютинська школо, святине!

Заплітає осінь сивину у коси
Та думки щемливі в юність поверта,
Де дзвенять у травах незаймані роси,
Де пройшло дитинство і шкільні літа.
Васютинська школо! Рідна. Незабутня!
Скількох нас зустріла на святий поріг!
Породила мрію, провела в майбутнє
Й чекаєш в гостину з життєвих доріг!
Гордість переповнює, є нам чим пишатись:
Ми зросли в найкращому новому селі,
В новій світлій школі довелось навчатись
Під крилом найкращих мудрих Вчителів.
Тож так часто й щемно спогади вертають
На шкільну стежину, у просторий клас…
Скорботно на серці… Чудес не буває,
Вже ніколи Вчитель наш не зустріне нас…
З вдячністю і шаною голови схиляєм
Перед світлим образом, Вчителю, твоїм…
Всіх, кого немає вже, давайте згадаєм
Й принесемо квіти на могили їм.
Васютинська школо! Храм науки світлий!
Я тебе ніколи б забути не зміг!
Своїх шкільних друзів, дендропарк, що квітне,-
Твоя гордість й слава, і твій оберіг!
А шкільній родині-- від учнів колишніх.—
Зичимо досягнень, злетів без падінь,
Наукових звершень вагомих, величних
Й тримати на пульті зв»язок поколінь!
Осінь золотава вже крокує краєм,
Пташина тужливо в вирій відліта…
В цю осінню пору Вчителів вітаєм!
Здоров»я й наснаги Вам на многі літа!!!